Примхи дітей

ПРИМХИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ                                           

Деякі батьки готові зізнатися в тому, що діти часом просто зводять їх із розуму своєю поведінкою. То вони кажуть «так», а вже за хвилину — «ні», то вперто по­вторюють «я сам» і наполягають на своїй незалежності, а потім із таким самим завзяттям відмовляються щось робити. Отак і точаться бурхливі баталії батьків і дітей, і нема їм, здається, краю.

     Наші діти — це наша старість.

Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми.

Антон Семенович Макаренко

      Що ж насправді являють собою примхи дітей дошкільного віку, і як реагувати на них батькам?

Приборкуючи норовливого малюка, ми повин­ні неодмінно пам’ятати наступне.

Ні в якому разі не треба сприймати незрозу­мілу з позиції здорового глузду поведінку ди­тини як особисту образу. Ви повинні пам’ятати, що ваше дитя поводиться так зовсім не навмис­но! Воно аж ніяк не має на меті перетворити ваше життя на страхіття або звільнитися від вас, бо ви погані батьки. Головна мета дошкільника – перевірити, наскільки непорушними є правила поведінки, які нав’язують йому дорослі. Виходить, що дитина підсвідомо йде на хитрість, відмовляючись коритися будь-яким вимогам батьків. Малюки нічого не хочуть сприймати на віру, адже завдяки своїй недовірливості вони розвиваються емоційно, фізично й соціально. Така поведінка нормальна.

Поводячись несподівано, спонтанно, але начебто нещиро, дитина перевіряє своїх батьків, шукаючи відповіді на запитання: «А яке  місце належить мені в навколишньому світі? Хто відповідає за мої дії? Якщо мама, як було за­вжди, то чи потрібно мені контролювати своє життя?»

Дорослі кілька разів на день пояснюють дитині, як їй можна і як не можна поводитися, щоб бути в безпеці й жити у злагоді з іншими. Дитина вби­рає цю інформацію, немов губка, але потім не знає, що  з нею робити. Малюк спочатку провокує бать­ків на певну реакцію своїми «не хочу» й «не буду», а потім, залежно від цієї реакції, сортує адресовані вимоги на суворі й несуворі.

Турбуватися треба саме тим батькам, чиї діти надто покірні й виконують будь-які вказівки, а вередливість — це нормальний етап у розвитку дитини. Ця поведінка виникає тоді, коли малюк починає усвідомлювати свою окремість від бать­ків і вихователів, починає відчувати себе незалеж­ним і здатним до самостійних дій. Це відкриття, з одного боку, наповнює дитину гордістю й радіс­тю, а з іншого — породжує страх перед усім новим. Саме тому діти постійно балансують між «я сам» і «не буду».

 

Дошкільнята використовують примхи, щоб пе­реконатися, наприклад, чи правильно вони зро­зуміли мамині заборони. Це ж ми з вами знаємо, що на оббивці канапи малювати не можна, а три­річний малюк може подумати, що мама заборони­ла йому це робити лише тому, що була не в гуморі. Тому за кілька днів він знову спробує перетворити однотонну канапу на смугасту  за допомогою фло­мастерів. Йому треба упевнитися, чи справді так чинити негарно. Мама, напевно, подумає, що ма­люк свідомо хоче роздратувати її. Та годі вам! У нього є важливіші турботи!

Ваша дитина категорично відмовляється одягатися. Чому саме вона так діє? Тому що пе­ревіряє вимоги дорослих на міцність. Дитина намагається зрозуміти, чи. дійсно ситуація змі­нилася, і тепер за її вдягання вранці повинна відповідати вона сама, а не мама, як раніше. Дошкільник відчуває, що від нього чекають якихось дій, але ніяк не може взяти ситуацію під контроль через свій вік. Зазвичай подібні суперечки тривають доти, доки малюк не пе­реконається, що робити потрібно саме так, як кажуть батьки, а не інакше. Важливо, щоб батьки були терплячі, налаштовувалися на пе­реконання, а не на крик і покарання. Це непро­сто, але можливо, якщо дотримуватися деяких правил.