Виховання без покарань

Ефективне виховання без покарань

      Через сім’ю наші діти входять у суспільство. У сім’ї їм вручають естафету досвіду поколінь, котру вони повинні нести далі, щоб передати своїм дітям і внукам. Жоден навчально-виховний заклад не може дати того, що дає нормальна сімейна атмосфера, спілкування дітей з членами родини.
           Діти уподібнюються дорослим, копіюють їх, орієнтуються на їхню поведінку як на прообраз власних дій. Тож недарма в народі кажуть: «Від доброго дерева – добрий пагін одійде, от добрих батьків – добра дитина».

          В умовах реалій сьогодення, батьки висувають на перший план матеріальне забезпечення дитини. Тому сучасна сім’я втратила головні орієнтири, і страждають, у першу чергу діти. Чи багато ми проводимо часу разом? Чи часто граємось, гуляємо зі своєю дитиною? В наш імпульсивний теперішній час все менше часу залишається, щоб побути з дитиною… Дитина в школі, на розвиваючих заняттях, секціях, батьки на роботі, вечорами хочеться спокою та відпочинку. Виникає постійне запитання «коли?»  Коли знайти час на бесіди з дитиною, на спільні ігри, на дозвілля? А проблеми починають накопичуватись як сніжний ком, й тоді ми починаємо активно виховувати наших дітей.

Сьогодні ми поговоримо про виховання без покарань.
Чому покарання не працюють?

       Покарання викликає у дитини страх. Від страху дитина може перестати погано поводитися. Але це лише поверхневий ефект. Якщо уважно поспостерігати  за поведінкою дитини, стає зрозуміло, що вона шукає способів, як відплатити кривдникам. Вона може вередувати, псувати речі, робити щось на зло, намагатися відігратися на братах або сестрах. Крім того, застосування покарання викликає в дитині лють, образу, бажання помститися. Іншими побічними ефектами покарання можуть бути нерішучість, невпевненість у собі. Психосоматичні захворювання (зниження імунітету, порушення травлення, роботи серця) теж  часто є наслідком стресу, викликаного покаранням. Покарання й погрози вчать дитину не попадатися, роблять її потайною.

      Головна причина, чому ми вважаємо покарання дієвим, – найчастіше небажана поведінка припиняється. Це однак, означає тільки те, що ми перестаємо її бачити.

      Дуже часто під виглядом виховання насильство є способом проявити свою силу, ствердитися за рахунок слабкого, адже покарання підтверджує владу.

      Коли ви збираєтеся застосувати покарання, запитайте себе, що вам насправді потрібно: змінити поведінку дитини чи продемонструвати свою силу, правоту?

         Якщо перше, то покарання як метод неефективне, якщо друге – ви на правильному шляху!

        Люди, в основному, переймають стереотипи виховання у своїх батьків. Це природно для людини – виховувати свою дитину так (тими ж методами), як виховували її.

       Багато хто з вас був у такий ситуації: ви довго, спокійно і розумно намагаєтеся показати дитині, що вона зробила «погано», а вона не розуміє. І от ваше терпіння лопнуло, ви вирішуєте вдатися до покарання.

      Зупиніться! Дитина не винна, що у вас замало терпіння. Адже поки з нею спілкуєтесь «по-доброму», ваші стосунки залишаються хорошими, дитина щиро намагається зрозуміти вас, поважає ваш авторитет і відчуває гордість, що ви спілкуєтесь з нею на рівних.

         Якщо вона все ж «не зрозуміла» своєї провини, покарання не допоможе.

         Чому діти «погано» поводяться?

         Існує лише 4 мотиви, за яких діти «погано» поводяться: привернення уваги, вплив, помста й уникнення невдачі.

1.    Привернення уваги – «мені потрібна твоя особлива увага».

2.    Вплив – «ти мені нічого не зробиш». Дитина просто не знає, що для того, щоб бути сильним, зовсім не обов’язково бути агресивним, досить бути впевненим у собі.

3.    Помста – «шкодити у відповідь на образу». Відчувши свою нікчемність, страх, образу, людина схильна помститися за це комусь.

4.    Уникнення невдачі – «не буду намагатися – все одно не вийде».

           Отже, будувати свої стосунки з дітьми з різними мотивами поведінки необхідно по-різному. На навмисну поведінку дитини, яка хоче привернути увагу, інколи корисно взагалі не зважати, щоб не закріплювати її. Але подумайте, як знайти час для того, щоб приділити дитині увагу – вона має потребу у цьому. Що ж до поведінки владолюбця, найкраще, що може зробити дорослий – демонструвати свою твердість, позбавлену агресії. При цьому необхідно подумати, як дитині проявити себе позитивно: дати її право вибору, допомогти відчути себе у чомусь компетентною. Важко правильно відреагувати у випадку, якщо мотив поведінки – помста. Адже в цій ситуації зазвичай й помилки, й образа взаємні. Природна реакція батьків – довести свою правоту й наполягти на своєму – не працює! Звинувачення у відповідь тільки посилюють проблему, а покарання є для дитини виправданням нової агресивності. Треба знайти в собі сили й мудрість зробити перший крок на примирення. А от тій дитині, яка уникає невдачі, потрібна підтримка. Не робіть усе замість неї, а хваліть за незначний прогрес у вміннях, навичках, досягнення.

Як виховувати дитину методом позитивного підкріплення?

      У психіці людини виникають умовні рефлекси. Якийсь нейтральний, на перший погляд, стимул може викликати цілком конкретні асоціації. (Наприклад, аромат апельсинів і ялинки асоціюється з Новим Роком, червоний сигнал світлофора – із сигналом «стій» і та ін.).

       Стимулом може абсолютно все: звук, світло, дотик, запах. Дуже сильним стимулом є слово. Важливою є думка про те, що хочемо ми цього чи ні, але щодня у нас утворяться нові умовні рефлекси.

            Дитина заплакала, і батьки дали цукерку. Що вони виробили? Так, рефлекс: заплач – і одержиш цукерку.

         Виховання з підкріпленням – це зовсім не система нагород і покарань. Нагороди й покарання приходять, як правило, після того, як дію зроблено, часто набагато пізніше. А підкріплення – «позитивне», наприклад, усмішка чи ласка, або «негативно» зведені брови відбувається саме під час поведінки, на яку треба вплинути.

Підкріплення змінює поведінку тільки тоді, коли дається у правильно обраний момент.

       Позитивне підкріплення – це подія (стимул), що збігається з якоюсь дією та призводить до збільшення ймовірності повторного здійснення цієї дії, тобто до вироблення умовного рефлексу.

Запам’ятайте цей секрет успішного виховання і навчання!

        Існують два види підкріплення: позитивне й негативне.

Позитивне підкріплення – це щось, приємне суб’єкту: їжа, ласка або похвала.
Негативне підкріплення – це те, чого суб’єкт хтів би уникнути: зведені брови, неприємний звук, тощо.

      Однією з найчастіших помилок є запізніле підкріплення. Ми, буває, занадто пізно підкріплюємо одне одного: «Молодець, ти добре вчора прибрав у кімнаті». Але ж це було вчора! Слова (хоч би якими приємними вони були) потрібно говорити вчасно.

       Занадто раннє підкріплення теж неефективне. Дуже часто ми підкріплюємо дітей занадто рано, перебуваючи під помилковим враженням, начебто ми їх підбадьорюємо («Молодець, добре, ти вже майже все зробила правильно»). Можливо, при цьому ми підкріплюємо спроби. Але існує різниця між спробою зробити щось і виконанням цього. Голосіння, на кшталт, «я не можу» інколи відбивають фактичний стан речей, але вони можуть бути й ознаками того, що закріпився рефлекс на спроби (а не результат). Взагалі, підкріплення поведінки, яка ще не відбулася, подарунками, обіцянками, компліментами ніяк не підкріплює цю поведінку. Якщо щось й підкріплюється, то це поведінка, яка відбувається тепер: наприклад, випрошування підкріплення.

      Але умовним підкріпленням необхідно користуватись дуже обережно, не розкидатися безглуздо, інакше його сила зменшиться.

      У використанні процесу формування поведінки існує декілька пасток:

   Перша полягає в тому, що легше помітити помилки, ніж покращення, і тому для нас багато простіше обурюватися, коли результату не досягнуто, ніж давати підкріплення, коли цей результат є. Ми справді дуже не спостережливі щодо власних дітей. Часто не закріплюємо позитивної поведінки дітей просто тому, що не маємо часу або бажання її помітити. Наприклад: донечка прийшла до мами на кухню й запропонувала допомогти помити посуд. Посуду дуже багато, гості чекають… Зрозуміло, що з допомогою дочки мама буде мити цю гору посуду удвічі довше. Та й парадний сервіз шкода – раптом розіб’є? І мама говорить: «Давай іншим разом». Але іншого разу, швидше за все вже не буде.

     Друга небезпека полягає у тому, що якщо ви хочете сформувати чиюсь поведінку, то важливо не говорити про підкріплення, а робити його. Розмови можуть усе зруйнувати. Якщо ви говорите: «Ти одержиш нагороду за те, що поклав білизну в бачок, не куриш, допомагаєш або за щось інше», ви лише робити підкуп або лаєте обіцянку, а не щире підкріплення. Закріплення не відбувається.

Щоб досягти результатів, треба формувати поведінку, а не говорити про неї.

     Третя можлива помилка –  непослідовність у підкріпленні. Наприклад, ви ніколи не дозволяєте дитині дивитися телевізор після десятої години вечора. Але сьогодні у вас гості, ваш син жалібно просить подивитися кіно, вам не хочеться при гостях проводити виховну роботу, і ви погоджуєтеся, думаючи: «Один раз не страшно!» Навпаки, одного разу саме досить, щоб закріпити рефлекс – проси щось при сторонніх – і обов’язково одержиш. Або інший приклад: мама йде з дитиною по вулиці. Дитина починає випрошувати, щоб мама купила її морозива. Спочатку мама спокійно відмовляє, потім починає гніватися, можливо, навіть кричати, лупцювати дитину. Характерно те, що якщо вона хоч раз здасться і після тривалих сцен вже купить морозива, вона закріпить у своєї дитини певний рефлекс. Цей рефлекс полягає в тому, що бажаного можна домогтися довгим ниттям, випрошуванням, дратуванням. Висновок простий – ніколи не заохочуйте ниття дитини задоволенням її прохань. У згаданому прикладі мама двічі могла вчинити правильно. Перший раз купити морозиво відразу. Другий шлях – не купити морозива взагалі, якщо були вагомі причини. Спокійно поясніть причини відмови й далі спокійно, але твердо відмовляйте. Це дуже важливо. Щире витончене керування поведінкою, встановлене за допомогою підкріплення, може зробити дитину дисциплінованою. Однак, хто має стати справді дисциплінованим, то це сам вихователь.
         Розвивайте в собі ті риси, які хочете бачити у своїй дитині. Ви є головним прикладом для своїх дітей.